Едвард Лір «Нове вбрання» — вірш-небилиця

Знаєте, що таке небелиця? Це — побрехенька, нісенітниця. По російські — «белиберда».

А здогадуєтеся чому така назва? А тому що слово за змістом означає: те, чого не буває. Тобто вірш-небелиця, це вірш про те, чого не буває насправді.

Небилиця — це також оповідання або вірш розважальний за своїм змістом, але комічний. І комізм його будується на алогізмах та каламбурі. Тобто, це своєрідна гра слів, розповідь про щось смішне, але неіснуюче.

Тоді виникає доречне запитання. Якщо вірш небелиця про щось неіснуюче, тоді, навіщо його взагалі складати?

Та щоб повеселитися!

Часом ми і в своїй розмові вигадуємо якісь небилиці, фантазуючи, додумуючи обставини життя, або уявні події таким чином, щоб все виглядало комічним і смішним.

Виконавець небилиць мав бути талановитим оповідачем! І одним з таких якраз і є Едвард Лір.

Жив собі дід в королівстві Тесс,
Що одяг пошив собі — чудо з чудес!
Як тільки пошив, так у нього і вбрався,
В чудесній обнові гуляти подався.

I треба ж придумати, не поліниться —
На голову дід надягнув... паляницю!
Із сірих мишей, хвосток до хвосточка,
Була в нього сплетена тепла сорочка.
Він мав черевики з кролячої шкурки,
Панчохи позичив у гуски чи в курки,
З котлет відбивних — жилет і штани,
А ґудзики — з різної садовини,
З млинців — оторочене джемом пальто,
I пояс — нанизаних коржиків сто,
А щоб на усе оте дощ не полився,
Нап'яв дід плаща з капустяного листя.

Пройшов той дідусь не багато й не мало,
Як все звідусіль заревло, закричало!
Насунули хмарою звірі й пташки,
Ще й (підстрибом, підплигом) злі хлопчаки...
Ковть! — плащ капустяний дві з'їли корови,
I знищили пояс три мавпи здорові,
Хлопчиська — пальта три чверті ум'яли,
А чверть підібрав цапище зухвалий.
I миттю порвали собаки з щенятами
Жилет і штани з відбивної свинятини.
А поки щенята й собаки втішалися,
Хлопчиська до ґудзиків разом допалися.

Дід — утікати! Аж дивиться: тьма
Свиней величезна суне-суньма.
Як налетіли з боків усіх —
Пух полетів з черевиків, з панчіх!
Аж тут занявчало! На діда з дахів
Посипались полчища всяких котів!
У порох летить капелюх-паляниця —
Щоб кури й ворони могли підживиться...
I щезла в котячих пащеках сорочка —
Пожерли котюги усю, до хвосточка!
Як щез і останній сіренький хвосточок,
Прибіг без одежі додому дідочок.

Прибіг переляканий, аж похололий,
Та й каже:
— В таке — не вберусь більш ніколи!
Ніколи,
ніколи,
ой ні, ой ніколи!

[irp]

Автор: Студия "Вестник"
Мир аудиокниги